У цій справі ми захищали фінансового директора, призначеного одним із співвласників бізнесу відповідно до корпоративного договору. Інший співвласник, контролюючи генерального директора, використав воєнний стан як привід, щоб незаконно усунути фін.директора й перебрати управління на себе.
Це була не звичайна дія роботодавця, а частина внутрішньої рейдерської атаки, де усунення фінансового директора означало втрату контролю над усією групою компаній.
У цій справі ми досягли результату завдяки трьом ключовим позиціям.
- Ми юридично обґрунтували можливість звернення до суду — і поновили трудовий договір. Хоча наказ про призупинення був виданий ще у 2022 році, ми довели, що про реальне порушення прав стало відомо значно пізніше — коли з’ясувалося, що компанія продовжує працювати та підстав для призупинення не існувало. Саме з цього моменту почався тримісячний строк звернення. Це дозволило відновити дію трудового договору, попри спроби опонента заблокувати справу за строками.
- Ми довели, що це трудовий, а не корпоративний спір. Опонент стверджував, що фінансовий директор як член виконавчого органу ТОВ має захищатися лише в господарському суді, оскільки це корпоративний спір. Ми показали: предмет спору — не управління товариством, а незаконне призупинення дії трудового договору. Суд погодився: це класичний трудовий спір, що розглядається у цивільному судочинстві.
- Ми довели, що війна не дає автоматичного права призупиняти трудові договори. Роботодавець зобов’язаний довести об’єктивну неможливість надати роботу. А якщо підприємство продовжує працювати — посівна, договори оренди техніки, операційні процеси — підстав для призупинення немає.
Підсумок:
- війна не може бути прикриттям для незаконних кадрових рішень;
- члени виконавчого органу ТОВ залишаються працівниками під повним захистом трудового права;
- строки звернення оцінюються з реального моменту порушення, а не з формальної дати.
Це рішення — важлива перемога у великому кейсі про корпоративний конфлікт та фактичне рейдерське захоплення операційного контролю над компанією. І це чітко підтверджує: трудові гарантії не можуть бути інструментом корпоративної боротьби.
Над справою працювали: Karina Panchenko, Альона Боднар, Тетяна Піхновська