На початку 2025 року держава суттєво посилила регулювання цін на ліки: обмежила націнки аптек, заборонила маркетингові платежі та зобов’язала виробників знизити ціни на частину препаратів.
Паралельно запровадили обов’язкове декларування цін і створили Національний каталог. Виробники та імпортери мають фіксувати оптові ціни, а МОЗ визначає граничну роздрібну вартість.
Очікувалося, що це зробить ціни прозорішими. На практиці ж прямого впливу на вартість ліків це не дало, натомість додало ринку нових бюрократичних процедур і невизначеності.
Регулювання фармринку є. Але чи зрозуміло, як воно працює?
Унаслідок цього на ринку ліків склалася неоднозначна ситуація. Формально регуляторні правила є. Існує чіткий Порядок, є вичерпний перелік документів, є процедура. Але на практиці компанії подають заяви та отримують у відповідь: “Додайте ще обґрунтування. Перегляньте. Подайте заново.”
І тут виникає логічне питання: якщо перелік документів вичерпний — звідки беруться додаткові вимоги? На перший погляд — це виглядає як суперечність, але не все так просто.
Ми дали коментар виданню «Бізнес Цензор», щоб розібратися у тому, що відбувається. Як пояснює адвокат та юрист практики WCC, комплаенсу та розслідувань , формально конфлікту немає, адже після подання заяви починається інший етап — експертиза.
І тут уже працює не лише постанова Кабміну, а й Закон «Про ціни і ціноутворення», який вимагає простого: ціна має бути економічно обґрунтованою.
Тому Державний експертний центр МОЗ не “відмовляє через документи”. Він фактично говорить про те, що без обґрунтування не буде позитивного висновку. А без нього МОЗ просто не внесе зміни до реєстру.
І це вже інша логіка процесу. Тобто йдеться не про формальну відмову, а про контроль через експертизу. Саме на цьому стику між процедурою і практикою зараз і виникає найбільше питань.
У статті — детально про те, як це працює і які ризики це створює для виробників