Є момент у кримінальних справах, коли ти буквально бачиш, як система намагається зробити людину «винною наперед». Цей момент називається “запобіжний захід”.
У цій справі клієнту закидають нібито шахрайство та “відмивання” майна.
Прокурор просив: заставу майже 1 000 000 гривень, плюс обмеження на пересування і здачу паспортів.

Результат: жодної мільйонної застави.

Суд не підтримав вимоги прокурора та обрав найм’якший варіант — обов’язок приходити на виклики та повідомляти про зміну адреси/роботи, без заборон на пересування Україною і без обмежень на виїзд за кордон.
І це рідкісний результат. Зазвичай у таких ситуаціях максимум, якого вдається добитися адвокатам, — це лише зменшення суми застави. А от щоб суд взагалі відмовився від застави, обрав найм’якший формат і не навішував додаткових обмежень — таке трапляється нечасто, і за цим майже завжди стоїть дуже точна робота з фактами та доказами: спокійно розкласти аргументи обвинувачення, прибрати припущення й показати суду реальну картину.

Чому це важливо?

Бо свободу і нормальне життя не можна “відрізати” тільки через гучні слова в підозрі. Право існує, щоб зупиняти надмірність.
Над справою працюють адвокати Miller Наталія Баранова, Павло Гончаренко та молодші юристи Андрій Балицький, Андрій Невтриніс.

У вашому досвіді: застава — це гарантія процесу чи спосіб тиску?