«росія цинічно порушує міжнародне гуманітарне право» — сьогодні 14-й день війни і ми щодня чуємо це звинувачення. Розбираємося, що таке міжнародне гуманітарне право та як саме путінське військо його порушує. 

Міжнародне гуманітарне право, його ще називають «право війни» — це сукупність норм і принципів, які застосовують під час збройних конфліктів, регулюють захист жертв війни, а також обмежують методи і засоби її ведення.

Право війни насамперед спрямоване на захист цивільного населення та тих, хто припинив брати участь у воєнних діях, та обмеження наслідків конфліктів, виходячи з міркувань гуманності.

Принцип гуманності найголовніший у збройних конфліктах. Тому учасники військового конфлікту повинні з повагою ставитися до людей та всього живого, бути людяними. 

Це основне, чим наразі нехтують та маніпулюють російські військові на території України. 

Крім гуманного ставлення, учасники зобов’язані захищати населення під час воєнних дій незалежно від раси, кольору шкіри, мови, релігії або віри, та політичних переконань. 

Заборонено: 

  • будь-які прояви насильства, вбивства, жорстоке поводження, тортури відносно мирного населення
  • посягати на честь та гідність особи
  • захоплювати заручників
  • нападати на медичний персонал, що виконує свої прямі обов’язки 
  • вбивати та знущатися над полоненими
  • використовувати знаки червоного хреста, півмісяця або лева чи сонця
  • віддавати наказ вбивати всіх або погрожувати супротивнику цим
  • поводитися негуманно, з проявами будь-якої дискримінації з особами, які склали зброю та не беруть участь в бойових діях, з тими що hors de combat (вийшли з ладу) внаслідок хвороби, поранення

Особливе відношення повинне бути до лікарів та журналістів. 

Всі лікарі без виключення, що надають допомогу пораненим, інвалідам, хворим, породіллям не можуть піддаватися застосуванню зброї, бути об’єктами нападу. 

Право захисту журналістів під час збройного конфлікту закріплене Резолюцією Ради Безпеки ООН від 2006 року. Радбез засуджує будь-які протиправні дії проти журналістів, напади на них, та наголошує на повазі та захисті. 

Під особливим захистом також перебувають хворі, поранені, інваліди, вагітні жінки. Вони потребують особливого та шанобливого відношення. 

Право війни кодифіковане Гаазькими конвенціями 1899 та 1907 років, Женевською конвенцією 1949, додатковими протоколами до Конвенції, та закріплене в резолюціях Асамблеї ООН. 

Трохи історії започаткування міжнародного гуманітарного права

Женевська конвенція 

Сучасне право війни має історичну згадку з 1859 року. Тоді в селищі Сольферіно відбулася битва за незалежність Італії між австрійською армією та франко-сардинським альянсом. 

На той час це була одна з найбільших війн, наслідки якої були жахливими. Свідком подій став женевський комерсант Жан Дюнан, який згодом написав книгу. У ній сформував пропозиції щодо укладення конвенції, яка буде захищати поранених, та створення національних товариств, які в мирний час займатимуться підготовкою персоналу та матеріальних ресурсів для допомоги пораненим і хворим під час війни. 

Саме це стало підставою для заснування у 1863 році Дюнаном та іншими особами Міжнародного комітету допомоги пораненим, який згодом отримав назву Червоного хреста. 

Комітету вдалося переконати швейцарський уряд провести конференції, на яких піднімались пропозиції Дюнана, так 1864 року прийнято Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених у діючих арміях. Саме ця конвенція започаткувала сучасне право війни. 

Гаазька конвенція 1899 року

Варто наголосити, що конференція була скликана за ініціативи імператора росії Миколи ІІ. Скликання росією конференції із забезпечення безпеки спровоковане швидким зростанням озброєнь у Європі, особливо у Німеччині.

Тоді було укладено конвенції та декларації, зокрема про:

  • мирне розв’язання міжнародних сутичок
  • закони та звичаї сухопутної війни
  • заборону метання снарядів та вибухових речовин з повітряних куль
  • невикористання куль, що легко розвертаються чи сплющуються в людському тілі

Гаазька  конвенція 1907 року

Конференція також скликана з ініціативи росії, їй передувала російсько-японська війна. Тоді великі держави прагнули скористатися слабкістю росії та розширити свій вплив. Для придушення революції 1905 царської дипломатії була потрібна підтримка інших держав. російський уряд запропонував скликати конференцію миру в Гаазі. 

Тоді прийнято всього 13 конвенцій, зокрема, про:

  • мирне розв’язання міжнародних сутичок
  • закони та звичаї сухопутної війни
  • права та обов’язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної та морської війни
  • деякі обмеження в користуванні правом захоплення у морській війні

Норми, які закріплені Гаазькими конвенціями, ввійшли в практику бойових дій на території України ще 1920 року додатком до Статуту Армії УНР.  

Після Другої світової підписано Женевську конвенцію про захист жертв війни від 1949 року. 

У ній міститься чотири конвенції: 

  • про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях
  • про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі
  • про поводження з військовополоненими
  • про захист цивільного населення під час війни

Конвенцію підтримало 190 країн світу, серед яких нинішні росія та Україна. У 2019-му році путін відкликав ратифікацію додаткового протоколу до Женевської конвенції про захист жертв міжнародних збройних конфліктів. Проте це не звільняє російських військовослужбовців від дотримання прийнятих правил. 

Женевські конвенції закріпили основний принцип сучасного міжнародного права: 

  • війни ведуться проти збройних сил супротивника (ніяк не проти мирного населення)
  • забороняються військові дії проти цивільного населення, хворих, поранених, військовополонених

Держави-учасниці Конвенції обов’язково повинні притягати до відповідальності тих військових, які порушують положення. Крім цього, повинно бути здійснено належне розслідування та судовий розгляд. 

Гаазької конвенції обмежують засоби і методи ведення війни, а Женевські конвенції та додаткові протоколи до них спрямовані на обмеження насильства в умовах збройного конфлікту, захисту жертв війни. 

Також важливими правилами війни є звичаї, кодифіковані Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Між іншим, саме Червоний Хрест був ініціатором створення та прийняття Женевських Конвенцій, Додаткових протоколів до них 1977 та 2005 років, що вважаються основним інструментом ведення війни. 

Норми є універсальними як для держав, які ратифікувати Конвенції і протоколи, так і для інших суб’єктів, які є учасниками збройного конфлікту. 

Ці правила застосовуються навіть тоді, коли одна зі сторін не визнає свої дії, як стан війни. 

Правила війни в національному законодавстві закріплені також Інструкцією про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міноборони №164 та іншими актами. 

Щодо відповідальності

Конвенція вважає недопустимими умисне вбивство цивільного населення, військовополонених, хворих, поранених, нелюдське поводження з ними, руйнування майна, переодягання у форму армії супротивника. 

Всі військові, які вчиняють такі дії — воєнні злочинці, яких повинно бути притягнуто до кримінальної відповідальності. 

Ці злочини можуть бути розслідувані як в державі, де були вчинені, так і в будь-якій іншій країні, яка ратифікувала Конвенції, якщо вона має докази винуватості. 

Належну правову оцінку та притягнення до відповідальності можливо здійснити за допомогою Міжнародного кримінального суду, під юрисдикцію якого підпадають злочини, що порушують право війни. 1998 року на основі Римського статуту засновано такий міжнародний кримінальний суд. Він почав діяти з 2002 року в Гаазі. Це перший суд, в компетенцію якого входить переслідування осіб, які вчиняють воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. 

Україна та ще 39 держав-учасниць, серед яких Польща, Чехія, Франція, Великобританія, Німеччина, Канада, звернулися до Міжнародного кримінального суду з проханням розслідувати дії росії по відношенню до України. Наразі очільником Офісу прокурора Карімом Ханом та іншими прокурорами розпочато збір доказів щодо злочинних дій росії.

«Щодня ми спостерігаємо жахливу несправедливість, окупанти цинічно та безжально проявляють військову агресію та здійснюють геноцид українського народу. Вбивають дітей, цілі сім’ї, розстрілюють мирне населення, знищують міста та домівки українців, вбивають лікарів, розстрілюють автівки з емблемою Червоного Хреста. Це нечуване звірство, яке має бути негайно припинене. Ймовірно, окупанти навіть не знають, що таке міжнародне гуманітарне право та ніколи не будуть воювати по правилам. Такі дії потребують негайного припинення та покарання. Тут не може бути жодної справедливої сатисфакції, людей не повернути, Україна не буде такою, як була раніше. Але вистоїть, стане сильнішою та покарає всіх негідників, які прийшли на нашу територію та вчиняють жахливі злочини»,

коментує юристка кримінальної практики Наталія Баранова.