Верховна Рада проголосувала у першому читанні закон про ратифікацію Конвенції Ради Європи щодо запобігання насильству проти жінок, домашньому насильству, а також боротьби з цими явищами. Коротко — Стамбульську конвенцію.
Що це за документ?
Це перший міжнародний юридично обов’язковий законодавчий акт, спрямований захищати права жінок в усьому світі, як у мирний час, так і під час війни.
У 2016 році Верховна Рада вже намагалася ратифікувати конвенцію. Проте більшість парламентарів відмовилися розглядати документ, бо поборники «традиційних сімейних цінностей» були переконані, що документ містить норми, нібито неприйнятні для нашого суспільства. Також виникли проблеми з термінами «гендер» та «гендерна ідентичність». Українські законодавці вважали, якщо ці терміни внести до вітчизняного законодавчого поля, то це з часом може викликати підміну «звичного поняття біологічної статі» і сприяти пропаганді одностатевих шлюбів.
Нині конвенцію підписали понад 46 країн та ЄС (36 країн ратифікували, Туреччина денонсувала). Попри те, що Україні була однією з країн-авторок, і підписала документ ще у 2011 році, ратифікувати вдалося лише нині.
Що важливо?
Конвенція визнає насильство над жінками порушенням прав людини та дискримінацією, фіксує загальні принципи — як саме ці права мають захищатися і встановлює кримінальну відповідальність за насильство. Крім цього, під дію документу потрапляють також і чоловіки, діти та люди літнього віку, якщо вони зазнають домашнього насильства.
У законі вказано, що Україна не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов’язує внести зміни до Конституції чи Сімейного кодексу, інших законів щодо інститутів шлюбу, сім’ї та усиновлення, а також таке, що втручається в право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань.
Які дії криміналізовано конвенцією?
- психологічне, фізичне насильство
- переслідування
- сексуальне насильство, зокрема, зґвалтування, сексуальне домагання
- примусовий шлюб
- каліцтво жіночих геніталій
- примусовий аборт та примусова стерилізація
В українському законодавстві криміналізовано такі правопорушення, як примушення до шлюбу (ст. 151-2 КК України); психологічне, фізичне насильство (ст. 126-1 КК України — домашнє насильство, ст.ст. 125, 122, 121 КК України — тілесні ушкодження); зґвалтування, сексуальне насильство, примушування до вступу в статевий зв’язок (ст.ст. 152, 153, 154 КК України); примушування до аборту або стирилізації (ст. 134 КК України). При цьому, є кримінальні правопорушення, які не мають законодавчого закріплення.
Наприклад, в Україні немає кримінального покарання за переслідування жінок — сталкінг. У багатьох країнах за це можна потрапити до в’язниці. У нас же, за наявності доказів, можна спробувати відкрити кримінальне провадження за ст. 182 КК України (порушення недоторканності приватного життя), це єдина стаття за яку хоч якось можна зачепитись в контексті переслідування. Проте і вона рідко дає належний результат, адже тут має бути склад злочину. І саме Стамбульська конвенція дає належний механізм врегулювання цього питання.
З 2017 року Україна почала імплементувати в національне законодавство положення Стамбульської конвенції, КК України доповнено статтею 126-1 (домашнє насильство). За це передбачено:
- від 150 до 240 годин громадських робіт або до 6 місяців арешту
- до 5 років обмеження волі
- до 2 років позбавлення волі
Проте, здебільшого ця норма не діє, а сама правоохоронна система не завжди зацікавлена у притягненні до відповідальності кривдників.
Чому це важливо?
Конвенція засуджує всі прояви дискримінації щодо жінок та юридично зобов’язує країну, що ратифікувала документ, створити правову базу для боротьби з насильством.
Йдеться про упередженість щодо будь-якої ознаки, як-от: статі, гендеру, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного стану, статусу мігранта чи біженця або іншого статусу.
Україна, ратифікувавши документ, повинна буде адаптувати як законодавство, так і правоохоронні органи до норм конвенції. Це може напряму вплинути на ставлення правоохоронців до фактів насильства над жінками та домашнього насильства.
Що зміниться в законодавстві?
Мають з’явитися:
- Офіційні органи, що відповідатимуть за координацію, виконання, моніторинг та оцінку політики та заходів щодо запобігання всім формам насильства. Координуватимуть збір даних про факти насильства, аналізуватимуть їх і поширюватимуть результати.
- Спеціалізовані служби підтримки для жертв насильства (для всіх жінок — жертв насильства та їхніх дітей).
- Притулки (на державному рівні) у достатній кількості для безпечного розміщення жертв, особливо жінок та їхніх дітей, та надання їм дієвої допомоги.
- Цілодобові телефонні лінії допомоги для надання консультацій, тим хто зазнав насильства (анонімно).
- Консультативні центри допомоги жертвам згвалтування або сексуального насильства для надання медичної допомоги, судово-медичної експертизи, підтримки у випадку травм і надання консультацій жертвам.
- Захист та підтримка дітей-свідків усіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування конвенції.
- Можливість повідомити компетентним організаціям або органам про насильство від очевидців (зокрема, якщо є підтвердження, що насильство систематичне і може повторитися).
- Компенсація жертвам насильства від кривдника.
Імплементація конвенції в українське законодавство може займати тривалий час. Законодавці мають узгодити її норми з національним законодавством. Наприклад, доповнення статей кримінального, цивільного кодексу, внесення змін до Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» тощо.
Як відбуватиметься розслідування?
Україна повинна забезпечити ефективне розслідування та судовий розгляд справ, що підпадають під норми конвенції. Щоб розслідування та розгляд здійснювали без затримки та з урахуванням прав жертв.
Що стосується вироків?
Україна повинна під час ухвалення вироків враховувати рішення судів інших країн-учасниць конвенції стосовно подібних правопорушень.
Що передбачає провадження ex parte та ex officio?
Розслідування не буде залежати від того, подала потерпіла сторона заяву чи ні. Тобто людина, яка зазнала насильства, не зможе забрати заяву, злочин все одно будуть розслідувати.
Що передбачає міжнародне співробітництво?
Конвенція забезпечує, що якщо жертви зазнали насильства в іншій країні, мають право подати заяву до правоохоронних органів. Якщо договори про взаємну правову допомогу в кримінальних справах, екстрадиції або виконанні судових рішень, не укладено, то конвенція може бути правовою підставою для надання допомоги.
«Стамбульська конвенція містить норми, покликані захищати жінок від будь-яких проявів насильства, насамперед, вдома від чоловіка. Однак, попри те, що у фокусі жінки, бо вони страждають найчастіше, положення конвенції стосуються чоловіків та дітей. Тобто тепер домашнє насильство не буде просто «нашою особистою справою», це вже буде підсудна справа. Під впливом конвенції має змінитися підхід поліцейських до подібних інцидентів та можливість розслідувати незалежно від наявності або відсутності заяви від постраждалої особи. Чоловік, який вдарив жінку, а потім попросив забрати заяву (б’є, бо любить), більше не зможе маніпулювати. Бо потерпіла не матиме можливості відкликати заяву про злочин»,
коментує юристка кримінальної практики Наталія Баранова.
