Ми представляли інтереси клієнта у спорі щодо припинення права на частку у спільній квартирі, де нашому клієнту належало 9/10 частки, але фактичного спільного користування житлом не було понад десять років.
Суд першої інстанції відмовив у позові, мотивуючи рішення тим, що відповідач «не має іншого житла у власності». Такий підхід багато років був типовим для подібних спорів — хоча прямо з норм закону він не випливає.
У чому була проблема практики:
Стаття 365 ЦК України не містить вимоги про те, що особа повинна мати власне інше житло. Судова практика десятиріччями підміняла норму закону штучним критерієм «забезпечення житлом у власності». Це призводило до необґрунтованих відмов у позовах і спотворення самої мети статті.
Наша позиція:
Адвокати Miller Law Firm виграли справу та довели в апеляції, що норма передбачає оцінку реальних життєвих обставин: достатньо того, що особа має можливість проживати в іншому житлі, навіть якщо воно не належить їй на праві власності. Це відповідає змістовному тлумаченню закону та його меті — усунути ситуації, коли співвласник формально утримує частку, але фактично житлом не користується.
Ключовий момент:
Під час розгляду справи ми долучили дві нові практики Верховного Суду 2025 року, які сформували колегії під головуванням суддів Дмитра Луспеника та Василя Крата, які вперше чітко відступили від старого підходу.
Результат:
Ця справа стала одним із перших рішень, де суд відійшов від застарілого формального тлумачення статті 365 ЦК України та застосував її за змістом.
Ми продовжуємо працювати над тим, щоб ключові норми застосовувалися змістовно та справедливо, а не за інерцією старої практики. Подібні ситуації зі спільним житлом трапляються часто, і якщо ви стикаєтеся з подібними обставинами — ми завжди готові надати фахову оцінку та допомогти обрати правильний правовий шлях.