Miller Law Firm захищає інтереси судді Верховного Суду у відставці в одному з публічних кримінальних проваджень, пов’язаних із розглядом справи № 910/15551/20 щодо акцій ПрАТ «Полтавський ГЗК».
За версією сторони обвинувачення, наш клієнт нібито отримав 50 000 доларів США неправомірної вигоди за ухвалення рішення на користь третіх осіб.
Водночас у нас принципова позиція: підозра не підтверджена доказами, а її конструкція внутрішньо суперечлива.
Обвинувачення стверджує, що неправомірна вигода нібито передавалася за голосування за конкретне рішення у справі № 910/15551/20. Водночас наш клієнт не голосував за той результат, який сторона обвинувачення вважає ухваленим в інтересах третіх осіб.
Навпаки, він послідовно підтримував інший процесуальний результат у цій справі, оскільки мав правову позицію, що апеляційний перегляд відбувся неправомочним складом суду. Відповідно, на його переконання, справу слід було повернути на новий апеляційний розгляд.
Ця позиція не була ситуативною чи прихованою. Вона публічно зафіксована в окремій думці суддів Верховного Суду, серед авторів якої був наш клієнт.
Ключова проблема підозри полягає також у тому, що версія про передачу коштів фактично ґрунтується на показаннях особи, яка сама є фігурантом цього провадження, уклала угоду з прокурором, визнала власну вину та дала показання щодо інших осіб.
На думку захисту, такі показання потребують особливо ретельної оцінки. Тим більше, коли йдеться про ситуацію, в якій між учасниками існували різні процесуальні та професійні позиції, а тому достовірність відповідних тверджень має перевірятися не припущеннями, а незалежними доказами.
Окремо важливо, що під час обшуку правоохоронці не знайшли інкримінованих 50 000 доларів США. Було вилучено лише 2 300 доларів США, які наш клієнт добровільно видав. Походження цих коштів має логічне пояснення і саме по собі не підтверджує версію про отримання неправомірної вигоди.
Попри це, прокурор просив застосувати до нашого клієнта надмірний запобіжний захід – заставу понад 10,6 млн грн, обов’язок носити електронний браслет та додаткові обмеження пересування.
Захист наполягав, що такий запобіжний захід не відповідає ані реальним обставинам справи, ані майновому стану клієнта, ані рівню підтвердженості самої підозри.
Суд першої інстанції не погодився з позицією прокурора. Замість застави у сумі понад 10,6 млн грн, суд визначив 900 000 грн, тобто майже у 12 разів менше, ніж просила сторона обвинувачення. Також суд не застосував електронний браслет і не встановив додаткових обмежень пересування, на яких наполягав прокурор.
Показово, що під час розгляду клопотання після уточнюючих запитань до прокурора стало очевидно, що заявлена конструкція підозри зміщує акцент із нібито ухвалення рішення в інтересах третіх осіб на сам факт участі нашого клієнта у складі Великої Палати Верховного Суду та голосування у справі.
Після цього як захист, так і прокурор звернулися з апеляційними скаргами. Захист просив скасувати ухвалу слідчого судді та відмовити у задоволенні клопотання про застосування застави. Прокурор, навпаки, вимагав збільшити розмір застави, посилити запобіжний захід і застосувати ті обмеження, які суд першої інстанції вже визнав необґрунтованими.
Апеляція залишила рішення без змін.
Отже, на цьому етапі встояло головне. 900 000 грн застави замість понад 10,6 млн грн, без електронного браслета, без додаткових обмежень пересування та без посилення запобіжного заходу в апеляції.
Для нас це не просто різниця в цифрах. Запобіжний захід не може бути покаранням до вироку, інструментом тиску або реакцією на публічність справи. Якщо справа є гучною, це не означає, що обмеження для людини мають бути максимальними.
Захист із самого початку звертав увагу на ключове, що підозра має підтверджуватися доказами, а не лише припущеннями чи показаннями особи, яка сама зацікавлена у співпраці зі слідством.
У практиці ЄСПЛ такі особи іноді описуються як pentiti — ті, хто визнає власну участь і співпрацює зі слідством. Свідчення таких осіб не можуть автоматично сприйматися як достатня підстава для висновків у справі. Вони мають перевірятися іншими незалежними доказами, а сторона захисту повинна мати реальну можливість поставити питання такому свідку, перевірити його мотиви та оспорити достовірність показань.
Тому якщо версія обвинувачення фактично тримається на показаннях співучасника або особи, яка може отримати переваги від співпраці зі слідством, цього недостатньо. Потрібні незалежні докази, які підтверджують не лише самі слова такого свідка, а й ключові елементи підозри.
Ми не називаємо це фінальною перемогою, адже поки існує підозра, з якою ми принципово не погоджуємося, робота захисту триває.
Але це важливий процесуальний результат.
Апеляція не підтримала спробу прокурора посилити запобіжний захід. На цьому етапі суд не дозволив перетворити публічність справи на підставу для додаткового тиску на людину.
Працюємо далі.
Розкажемо про спір за договором, який не виконувався ще з 2011 року. На кону — повернення авансу. Головний та головний доказ у справі — єдиний оригінал документа, якому вже майже 15 років.
Виграти суд у спорі з державним органом – ще не означає домогтися реального результату. Іноді навіть після набрання рішенням законної сили ТЦК продовжує його ігнорувати.
Сьогодні Білоцерківський міськрайонний суд Київської області виніс перше рішення у справі про жорстоке побиття неповнолітньої дівчини у Білій Церкві щодо однієї з учасниць подій.
